Трагічно пішов із життя Євген Козачанський

Знову у нашій футбольній спільноті втрати захисників… вчетверте за ці дні отримуємо трагічну звістку про наших хлопців…

Сьогодні відбувається прощання з КОЗАЧАНСЬКИМ ЄВГЕНІЄМ (гравець ФК “Верхівськ”). Висловлюємо співчуття рідним та близьким. Сумуємо разом з вами…

Жека, царство тобі небесне і вічна пам’ять!

30 березня 2022 року 29-річний солдат Євгеній Козачанський та іще троє побратимів загинули внаслідок мінометного обстрілу ворогом їх колони в районі Авдіївки на Донеччині…

Ось ще про Женю, пишуть на сторінці міської ради:

Євгеній Козачанський народився на Сумщині у селі Слобода. Згодом мама знайшла роботу на Рівненщині, тож переїхали до Рівного. Вже у Квасилівському училищі Євгеній здобув фах слюсаря зварювальних робіт.

Строкову службу в армії проходив на Миколаївщині.

«Згодом їх перевели у Крим, але коли почалися там події 2014 року, знову повернули на Миколаївщину. Вже звідти Женя повернувся додому, а в Україні почалась антитерористична операція», – розповідає дружина Героя Катерина.

Євгеній працював з спеціальністю, разом із Катериною виховували двох діток — 4-річну донечку та 3-річного синочка.

«Женя був надзвичайно добрим, завжди усіх виручав, приходив на допомогу, мав багато друзів. Я запальна, а він завжди намагався мене заспокоїти, знайти компроміс, аби тільки не було конфлікту. Він надзвичайно любив дітей», продовжує Катерина.

Коли ж почалося повномасштабне вторгнення, Євгеній не міг лишатися осторонь.

«Він як раз був у відпустці, тому просто не міг сидіти на місці. Пішов у військкомат добровольцем, поки чекав виклику — розвантажував допомогу на волонтерських складах. У перші дні ми фактично весь час були з дітьми в укритті. Він дуже за нас переживав. А 9 березня, саме на день народження донечки, поїхав на війну», – продовжує дружина Героя.

Про свої військові будні Євгеній розповідав мало, прагнув захистити рідних. Дуже просив дружину, аби разом із дітками поїхала за кордон, щоб бути у безпеці. Але Катерина відмовилась, тоді Женя наполягав, аби не ігнорували повітряні тривоги і завжди ховалися в укриття.

«Ми спілкуємося із рідними хлопців, які загинули разом із Женею. Завдяки його доброті та умінню знаходити друзів, зараз ми всі стали підтримкою один одному, хоча й знайомі не були… Річ у тому, що тіло Жені не можна було опізнати… Двічі проводили аналіз ДНК, неймовірно довго чекали. А коли отримали підтвердження, вимушені були пройти іще через труднощі. Женю поховали у Дніпрі, як невідомого. То потрібен був час, аби дозволили його ідентифікувати», – продовжує Катерина.